03.03.2023 р.   6-Б

Тема. Водорості  (зелені, бурі,червоні)

Слово « водорість» можна поділити на два слова: водо- «вода» та рість- «рости». Звичайно, більшість водоростей мешкає у воді, але є й такі, які поселяються у грунті, на грунті, на скелях, корі дерев, навіть у повітрі. Деякі види живуть на снігу, часто забарвлюючи його у різні кольори (снігова хламідомонада).

                                                                             

  Наука, що вивчає водорості, називається альгологією.

Загальна характеристика водоростей.

    Водорості – найдавніші представники царства рослини, які з’явилися на нашій планеті майже 800 млн. років тому.

  Середовища існування: водне або вологе середовище  (наземно-повітряне, ґрунт): прісні та солоні водойми, на поверхні або в товщі води, на корі дерев, на скелях, у верхніх шарах ґрунту.

  

Спосіб живлення: автотрофний. Водорості живляться завдяки фотосинтезу, а їхні клітини мають хлоропласти.

Проте у багатоклітинних водоростей відсутні тканини та немає поділу тіла на органи – листки, стебла, корені.

   Будова тіла. Таким чином, водорості схожі зі звичними для нас наземними рослинами за способом живлення, але відрізняються від них значно простішою будовою тіла. У XIX ст. вчені запропонували називати всі «традиційні» наземні рослини – від невеличких мохів до велетенських дерев – вищими рослинами, а решту рослинних організмів, позбавлених листків, стебел та коренів, – водоростями. Їх віднесли до нижчих рослин. 

Тіло їх прийнято називати слань або талом. Багатоклітинні водорості, які ростуть на одному місці, прикріплюються до субстрату ризоїдами, оскільки коренів у них немає.

Ризоїди (від грец. rhiza – корінь і eidos – вид) –  виріст нижньої частини талому водоростей, що являють собою нитковидні утворення, які служать для прикріплення. Ризоїди виконують функції корінця: закріплення рослини на субстраті та всмоктування з нього розчинів поживних речовин. Але на відміну від коренів, ризоїди не мають тканин.

Водорості дуже різноманітні. Наприклад, серед них є як одноклітинні, так і багатоклітинні організми. Виключно одноклітинними є діатомові (навікула) та евгленові (евглена) водорості, з якими ви вже познайомилися при вивченні одноклітинних організмів. Деякі групи водоростей, зокрема зелені, включають як Одноклітинних (хламідомонада, хлорела), так і багатоклітинних представників (приклад – хара).

До інших груп, в першу чергу, бурих та червоних водоростей, входять виключно або майже виключно багатоклітинні, переважно –  морські організми, які помітні без збільшувальних приладів. Саме ці п'ять груп водоростей – евгленові, діатомові, бурі, червоні та зелені – є найпоширенішими та найвідомішими.

1.Бурі водорості.
Бурі водорості живуть переважно у морях, особливо — холодних, на глибинах до 30м. Подібно до діатомових, у бурих водоростей хлоропласти забарвлені у різні відтінки жовтого кольору. Зазвичай бурі водорості мають великі розміри і добре помітні без збільшувальних приладів. Вони є багатоклітинними організмами. Донні зарості бурих водоростей часто називають «лісами моря». Ці «ліси» у північній півкулі найчастіше утворює морська капуста — ламінарія.
Ламінарія виглядає як широка жовто-коричнева стрічка, довжина якої може сягати 5-7 м (мал. 166, а). У нижній частині вона звужується і переходить у циліндричну ніжку,  яка закінчується розгалуженнями — ризоїдами. За їх допомогою ламінарія міцно прикріплюється до кам'янистого ґрунту.
Ламінарія є їстівною водорістю, її не лише збирають, але й штучно вирощують на морських фермах у багатьох країнах. Ламінарія багата на йод, вітаміни та різноманітні корисні речовини.

     

1.     Червоні водорості
Червоні водорості також є переважно морськими багатоклітинними організмами. Хлоропласти червоних водоростей забарвлені найчастіше у червоний колір. Таке забарвлення дозволяє червоним водоростям уловлювати світло на досить великих глибинах — до 70 м. Деякі червоні водорості, наприклад, червоний морський салат — порфіра, є їстівними (мал. 166, б). З багатьох червоних водоростей людина отримує цінну речовину. Його додають у розчини для перетворення їх на желе. Агар-агар широко використовується при виготовленні фарб» косметичних гелів, у кондитерській промисловості (наприклад, при виробництві пастили та зефіру). На поживних середовищах, виготовлених а додаванням агар-агару, дослідники вирощують культури бактерій, мікроскопічних грибів та водоростей тощо.

 

         

3. Зелені водорості.
Зелені водорості є найчисленнішого та найрізноманітнішою групою водоростей, представники якої зустрічаються майже всюди — у прісних водоймах та морях, у ґрунті та на корі дерев, навіть на снігу та льоду.  Вже відомими вам прикладами зелених водоростей є хламідомонада, хлорела та  хара. Іншими прикладами є прісноводна водорість  спірогіра  та морська водорість ульва.
Спірогіра  має вигляд нитки, що складається з однакових клітин, розташованих одна за одного. У кожній клітині є зелені спірально закручені стрічкоподібні хлоропласти. Середину клітини займає велика вакуоля, в центрі якої на цитоплазматичних тяжах розташоване ядро. Спірогіра часто утворює у річках зелене м'яке та слизьке на дотик жабуриння. Якщо забарвити мікроскопічний препарат спірогири  розчином туші, то стає зрозумілим, чому жабуриння слизьке — кожна нитка оточена шаром слизу.

Ульва, або зелений морський салат, виглядає як зелена пластинка розміром приблизно з долоню, і зовні нагадує порфіру (мал. 166  в). Зазвичай ульва росте на дні на відносно невеликих глибинах — до 5 м. Подібно до червоного морського салату, ульва є їстівною водорістю, яку в ряді країн вирощують на спеціальних морських фермах.
Саме від зелених водоростей, споріднених із спірогірою та  харою, походять вищі рослини.

4. Діатомові водорості

Це одноклітинні або колоніальні організми мікроскопічно матих розмірів. Хлоропласти цих рослин мають жовтувато- буре забарвлення, яке визначається наявністю зелених, бурих та жовтих пігментів. Клітини діатомових водоростей вкриті панцирем із кремнезему, який складається з двох половинок. Більша половинка налягає на меншу як кришечка від коробки з кремом. . Більшість видів діатомових водоростей є автотрофами. Але деякі з них, які живуть на неглибоких ділянках морського дна, можуть ставати гетеротрофами і поглинати з води готові органічні речовини.

 Діатомові водорості живуть скрізь: у прісних та солоних водоймах, у болотах, на каменях і скелях, у ґрунтах і на ґрунтах, на снігу і льоду, корі стовбурів дерев. Вони трапляються навіть на глибині 350 метрів, де вкривають дно.

Найвідомішими родами діатомових водоростей є пінулярія, навікула, цембела, мелозира, дидимосфенія та ін. 

Діатомові водорості є головним джерелом їжі для прісноводних і морських тварин. 

У водоймах діатомові водорості беруть активну участь у руйнуванні підводних споруд, мостів тощо. Вони забивають водопровідні труби.

 Кремнеземові панцири відмерлих діатомових водоростей накопичувалися мільйони років, утворивши дрібнозернистий порошок, який називається діатомовим мулом. Цю гірську породу висушують та просочують певними речовинами для отримання динаміту, який винайшов ще наприкінці XIX сторіччя шведський інженер і вчений Альфред Нобель. Порошок мулу використовується в техніці для полірування виробів, а також для фільтрування та виділення речовин. Панцири викопних форм утворили поклади осадових порід – діатоміту, доломіту та трепелу. Деякі види є добрими індикаторами забруднення морської води різними відходами і нафтопродуктами, тому їх використовують для оцінювання санітарного стану прибережних вод.

Отже, найзагальнішими ознаками діатомових водоростей є наявність панцира із кремнезему, жовто-буре забарвлення, відсутність крохмалю та здатність поєднувати автотрофне живлення із гетеротрофним.

ЦІКАВІ ФАКТИ

-         У давнину до столу царської родини подавали рожеву сіль. Було помічено її позитивний вплив на стан здоров’я людини. Колись таку сіль видобували в озері Рожеве на півдні Російської імперії. Причиною забарвлення солі у рожевий колір була водорість дуналієла.

-         Зелена водорість хлорела привернула увагу не тільки вчених, але й конструкторів космічних кораблів. Саме хлорела була відправлена разом з іншими рослинами і тваринами в космос із метою збагачення кабіни корабля киснем та забезпечення космонавтів їжею.

-         Для життя однієї людини в кабіні космічного корабля достатньо однієї пробірки з водорістю обсягом 10 л. Хлорела так швидко розмножується, що в 1 л води утворюється до 55 г продукту в сухому вигляді.

-         За вмістом білка урожай водорості хлорели з 1 га дорівнює врожаю пшениці з 25 га і врожаю картоплі з 10 га. Цікавим є і те, що врожай хлорели не містить відходів: немає коренів, соломи, листків; усе її тіло – поживний харчовий продукт.

Домашнє завдання: опрацювати параграф 38 ст.170; ст. 85-87 у робочому зошиті.